Бібліотеки міста

До Міжнародного дня Рідної Мови

     Мова – духовний скарб нації. Це не просто засіб людського спілкування, це те, що живе в наших серцях. Змалечку виховуючи справжню людину, кожен із нас повинен передусім створити в своїй душі світлицю, в якій зберігається найцінніший скарб – МОВА.

    Тож, де і коли народилася традиція святкування Міжнародного дня рідної мови? 
Історія свята, на жаль, має дуже трагічне начало. Тобто, святкуємо ми цей день з присмаком гіркоти. 21 лютого 1952 року в Бангладеш влада придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеш став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний день рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2000 року цей день відзначають і в Україні.

    До Міжнародного Дня рідної мови в бібліотеках Ізюма працюють виставки: «Рідна, калинова, щира і чудова – все це наша мова!» (центральна міська бібліотека), «Рідна наша мова в житті для нас основа» (міська бібліотека-філія №2, БК «Сучасник»).

     14 лютого працівниками міської бібліотеки-філії №1 для учнів 5-Б класу ІЗОШ №12 було проведено народознавчо-мовознавчий калейдоскоп «Мова – це пісня душі, покладена на слова», присвячений Міжнародному дню рідної мови. Діти декламували вірші про мову, послухали цікаві факти про українську мову, пограли в літературні ігри «Ми починаємо», «Експрес – пошук», «Найкращий знавець рідного слова», «Словникова скарбничка», «Зліва - направо», повідгадували загадки на кмітливість, пригадали жарти, милозвучні українські пісні, ознайомилися з літературою на подану тему. Метою заходу було прищеплювання любові до рідного українського слова, до пісні, до книги у дітей.

    «Дивосвіт народної казки» - так називалися казкові віражі, які дитяча бібліотека запропонувала 21 лютого першокласникам ІЗОШ №4. Добра, мудра українська казка завжди в пошані у дітей та дорослих. Маленькі читачі серед улюблених казок назвали «Козу-дерезу», «Івасика-телесика», «Рукавичку», «Пана Коцького». А ще виявилося, що діти дуже уважно читають казки, бо з легкістю розгадали казкові загадки, відповіли на запитання квітки-семицвітки, впізнали казку за ілюстрацією, згадали, які пісні співали казкові герої. Наостанок переглянули мультфільми «Солом’яний бичок» і « Коза-дереза» та взяли почитати українські народні казки.

    Один мудрець сказав : « Людина, байдужа до рідної мови, схожа на дикуна, тому що її байдужість до мови пояснюється повною байдужістю до минулого, сучасного і майбутнього свого народу». Тож кожен із нас має усвідомити цю істину і на своїй землі розмовляти рідною мовою.

.

.

.